Я живу в Краматорську, і поки нікуди виїжджати не збираюсь. У перший день війни не зрозуміла, що відбувається. До останнього не вірила, що почалась війна. Потім вже звикла до цього. Я працюю вчителем дистанційно. Під час віялових відключень було важко викладати. Коли у місті не було води й газу, я користувалась тим, що у мене було в приватному секторі. Мене шокували прильоти ракет поряд зі мною. Я гадала, що цього зі мною не відбудеться. Хотілося б, щоб це був просто сон. Я адаптувалась до страшних умов. Вдома і стіни гріють. Вже не боюсь сирен у місті, для мене вони не страшні. Сподіваюсь, що скоро ми повернемось до нормальної реальності.