В перший день я не міг повірити, що війна почалася. Були обстріли. Шокувало, коли прилітало по наших домівках, свистіло над головою. Були такі моменти, що ховалися в підвалах, але вижили.

Я там сидів десять місяців. Два моїх сини нам їжу через Дорогу життя возили - так ми і виживали. 

Було шість чоловік з усього села. Потім, як почали в село заходити рашисти, ми вирішили виїхати.

Ми усе втратили. Домівку втратили. Не знаю, як далі будемо жити. Живу в Запоріжжі, орендую квартиру, працюю на заводі. Потихеньку викручуємося. А що буде далі, поки не знаю.