Я з міста Мар’їнка. У нас дуже страшно було. Ми були в підвалі, й над нами вибухали снаряди. Донька дуже боялася. Коли до нас прилетів снаряд, то собаку вбило у вольєрі, а кота контузило, і він також загинув.
Ми там жили десь близько тижня, потім виїхали в Курахове, а потім - у Павлоград.
20 лютого росіяни почали обстрілювати школу. Ми, як і інші батьки, бігли туди, щоб забрати дітей. Вже два роки пройшло, а рюкзаки досі там залишилися. І все залишилося там.
У нас була машина, ми виїхали без проблем. Але тільки виїхали - і на наступний день попало в дім, де ми жили. Ми самі дім там побудували, у нас машина була, а зараз ми залишилися без нічого.
Я навіть в Павлограді перший час боялась вийти з будинку. Зараз вже трішки заспокоїлася.
Для мене найголовніше, щоб моя дитина жила в мирі. Щоб ми нормально могли ходити на роботу, а діти навчалися.
