Мені 72 роки, пенсіонерка. Чоловікові 79 років. Обидва хворіємо. Перший день війни - це був страх Божий. Як вже все це набридло! Бідні хлопці наші. Уявити не можу, як їм там важко. Як вони, бідні, заморилися.
Ми виїхали безкоштовним потягом зі Слов’янська спочатку на Львів, там прожили п’ять місяців. Але було дуже дорого, і ми переїхали в Козятин. Пенсія три тисячі, і як хочеш, так і живи. В нашому віці вже не думаємо про майбутнє. Головне, щоб мир був.
