24 лютого я був у Запоріжжі на роботі. Я їжджу по всій Україн: вожу м'ясо у Харків, Одесу, Миколаїв. Всюди, куди можна доїхати. Я навіть не чекав, що почнеться війна. Тому всі події мене шокували. У той же день я повернувся додому.
Війна змінили плани на життя. Найскладніше те, що дружина з дитиною виїхали, тепер я їх не бачу. Це дуже прикро. Але скоро повернуться, вже час їхати додому. Будемо якось далі жити.
У нас дуже гучно і вдень, і вночі. Настрою ніякого немає, але потрібно працювати. Поки робота є, треба працювати.
Спочатку було страшно, а тепер уже звикли до цих обстрілів. Чуєш, що десь гупає – то ближче, то далі, і вже не звертаєш уваги.
Шокує те, що росіяни нас обстрілюють, будинки наші руйнують. Ця війна нікому не потрібна. Хочеться, щоб чимшвидше вона закінчилась. Хоча мені здається, що вона швидко не скінчиться.
Мрію про мир – це те, що нам найбільш потрібно.
