Найважче Володимиру було від усвідомлення, що він нічого не може вдіяти.

В мене за півтора тижні до початку війни помер батько, і з того часу справи пішли не дуже. В перший день війни я був у Запоріжжі, потім ми поїхали до матері у Василівський район.

Ми лишилися заблокованими з окупантами, тому що не встигли виїхати на Запоріжжя. Почалися зачистки. Морально було дуже важко: важко було знати, що ти не можеш нічого зробити.

Багато різного було. Літаки латали над будинком, випускали ракети, вели з вертольотів обстріли по нашим позиціям. Вони лазили по подвір’ях, тарабанили у вікна, по дому ходили, де дитина була. Звісно, страшно було.

Одного чудового дня ми зібрали речі і виїхали. Але не через Василівку, а селами. Проїжджали багато блок постів, все пройшло відносно спокійно. Було дуже радісно, коли ми побачили наш перший блок пост. За тиждень до війни я придбав цуценя, і я забрав його із собою. Мати і брат з племінником залишились вдома, у Василівському районі.

В мене маленький свій бізнес: я роблю декоративні всякі штуки з металу. Є люди, які нас підтримують: волонтери, знайомі. Я думаю, скоро перемога, а попереду чекає хороше майбутнє. Буду більше працювати, більше заробляти.