Мені 34 роки. Я мешкаю у селі Івано-Кепине Миколаївської області. Я домогосподарка, маю двох дітей. Чоловік працює на полі. Постраждали від війни. 

24 лютого ми були в шоці. Сиділи перед телевізором і спостерігали за тим, що робиться в Україні.

Нам на Вербну неділю у минулому році прилетіло прямо в двір. Діти тоді були у свекрухи, а ми з чоловіком - у будинку, то перелякались сильно. Постраждали будівлі, двір. Ми після обстрілу ще трохи побули дома, доки знайомі не знайшли нам житло, бо їхати з дітьми в нікуди я боялася. 

Мене шокувало те, що ми залишились живі після прильоту. Зважаючи на траєкторію, по якій воно летіло, то диво, що не потрапило у будинок. Ми були у великому шоці. Люди збіглись, все гасили, бо зайнявся гараж. 

А взагалі, ця ситуація в Україні вся шокуюча. Росіяни ходили по селу, а у мене доросла дочка, ми злякались і першого травня виїхали. 

Ми виходили пішки, нас було десятеро разом із дітьми. Йшли пішки аж за Снігурівку. Там стояли російські блокпости. Йшли і боялися, бо з нами діти. За Снігурівкою їхала колона машин, і нас по машинам порозбирали. Так ми їхали до Баштанки. Потім переїхали до Нового Бугу.

Моїй свекрусі 62 роки, а її мамі – 83, тому вони залишились в окупації. Бабуся сказала, що у війну народилась, у війну і помиратиме, а свекруха не могла матір залишити. Вони залишились вдома. Після того, як ми виїхали, приходили росіяни і запитували про мою дочку. Мама говорить, що правильно ми зробили, що виїхали, бо я боюсь уявити, що могло бути. 

Дома поки що неможливо проживати, бо потрібно перекривати дах, ставити вікна, двері. У мене немає таких коштів. Нам виплатили 20 тисяч за пошкоджене майно, але за моїми підрахунками, потрібно десь тисяч 200, щоб все зробити. Ми чотири роки тому тільки придбали цей будинок, а його взяли і розбомбили. Тепер не знаю, що буде. 

Скільки можна страждати? Лягаємо спати і боїмось, бо постійно чути вибухи. У Новий Буг прилітало – ми знову перелякались. На Пасху приїжджали додому, то у нашому районі був приліт і вбило двох діток. 

Хочу, щоб скінчилась війна, відновити все, що пошкодили, і жити далі. Я тут допомагаю бабусям, привожу їм ліки та продукти. Мріємо, щоб війна скінчилась якнайскоріше, щоб діти пішли до школи.