Син Клавдії, лікар, помер від наслідків війни. Вона так і залишилась у рідному селі, куди переїхала доглядати хворого брата. А місто, де вона жила, одразу опинилось в окупації, її квартиру зайняли росіяни

Ми з чоловіком прожили 15 років у Каланчаку. Потім захворів у мене брат, і довелося приїхати доглядати за ним. Почалася війна. Брат помер. Я залишилася тут, на Дніпропетровщині. Син тут у мене був, працював лікарем. Він дуже хороший лікар був, їздив з колегами в Станицю Луганську лікувати людей. Почалася війна, через нерви відірвався тромб, і син помер. Я так і залишилася тут. 

В Каланчаку в нас квартира хороша, майже сто квадратів. Нехай ті росіяни вдавляться і машиною, і квартирою. Аби ж війна закінчилася! Тут у мене батьківський будинок, і ми ще один побудували для дідуся. Я пишаюся сином, він дуже хороша дитина. Пам’ятають його і носять квіти на цвинтар. Він був нагороджений як найкращий лікар року. У нього дві медалі за те, що він був у Станиці Луганській. 

У нас і зараз літають дрони по вулиці. Сьогодні прийшов брат двоюрідний, і ми сіли снідати. 

Я машинку пральну ввімкнула, а вона як зашумить! Він бігом підскочив – і тікати, бо думав, що це дрон. Його одного разу вибуховою хвилею кинуло з дому в літню кухню. 

Мені 74 роки, у мене цукровий діабет, гіпертонія, глаукома. Я купую собі ліки, а інсулін мені дають. Якби не син, то мене б взагалі вже не було, тому що в мене цукровий діабет і був коронавірус. Призначили мені ліки, але зараз їх немає. Поки що в мене є на два тижні. Краплі очні я беру сама, вони недорогі. Від тиску також купую, хоча вони дуже дорогі, більше 400 гривень. Вдячна, що інсулін дають мені. Лікарі дуже хороші  в нас, і люди хороші, сусіди хороші, дружні. 

Я не знаю, як у квартирі можна вижити, а в селі є город, квіти розцвітають. Саджаю, сапаю, щоб бур’яну не було. З сусідами через город спілкуємось – і стає легше. У квартирі важко, а у своєму будинку є що робити. Праця відволікає і добрі люди. Я помітила, що люди стали добріші, ніж були. Ми стали хвилюватися одне за одного. Молоді люди, і такі хороші! У нас із водою проблеми торік були. Зараз технічна є, а тоді ніякої не було. Усі дружні, набираємо воду в пляшки одне одному, допомагаємо підносити. Виживаємо. 

Нехай росіяни нас облишать – і все відновиться. А що не відновиться - нехай вони тим вдавляться! У нас машину розбили, скутер, велосипед новий забрали. Приходили до мене у квартиру окупанти, і тепер там поселилися. Не знаю, що у квартирі робиться, я сусідам не дзвоню. Вони в окупації з першого дня. 

Для мене життя закінчилося зі смертю сина. Я б усе віддала, аби тільки війна закінчилась і люди нормально жили.