Зранку 24 лютого я спала в своему ліжку поряд з донькою та чоловіком, я була на останніх термінах вагітності. Мені подзвонила мама і сказала що почалась війна. Я ще пам'ятаю, як я і сказала. мама ти що тобі це наснилося. А вона мені сказала, якщо не віриш вийди на вулицю там вибухи почуєш.
Після чого я дуже швидко вийшла на вулицю і почула вибухи які лунали звідусіль, це було дуже страшно.
Прямо над моїм будинком пролітали ракети, дрони.
Неподалік від моєї оселі знаходилася нафтобаза, туди декілька разів попадало ракетами, та декілька разів потрапляли дрони.
Коли в мене народився середній син якраз була війна, справа в тому, що чоловік втратив роботу, йому призупинили трудовий договір, ми не були переселенцями, але в нас була дуже велика потреба в продуктах харчування, так як на дітей платили копійки і досі так само платять, але вже трошки легше.
Коли перший раз потрапило у нафтобазу, в мене пропало молоко і я зіштовхнулася з найбільшою проблемою це дитяче харчування, так як у мене діти погодки.
Це було дуже важко, дякую величезне волонтерам, які допомогли мені в цей момент, тому що вони фактично вигодували мою дитину, надаючи підгузки, серветки, дитяче харчування, мені було байдуже, яка це буде фірма або тільки моя дитина не була голодна.
Мені пропонувала подруга виїхати разом з нею за кордон після початку повномасштабного вторгнення, але так як я була на останніх термінах в мене був плановий кесарів розтин та й взагалі я не хотіла залишати свого чоловіка самого.
Я сказала, будь що буде та залишилася разом з чоловіком, слава богу в нас місто більш-менш мирне і не дуже багато було самих військових дій на території нашого міста і наразі в мене вже троє дітей, всі маленькі всі до трьох років, важко але ми тримаємось.
Ще раз скажу за волонтерів, я була дуже здивована наскільки люди почали допомагати один одному, а хто був колись адвокатом, хто там звичайною прибиральницею- вони всі стали спина до спини та почали допомагати вразливим категоріям населення.
До війни я ну навіть навіть не до війни, а до самих пологів першої дитини я була офіціантом, на момент коли я вже була в декретній відпустці я намагалася заробляти вдома, заробляла я пошивом на дому, рукоділлям для ательє місцевого і якби в мене непогано виходило.
Речей пов'язаних з війною слава богу в мене немає, ну просто дуже важко є спогади. Спогади - це звісно не речі ,але їх не викинеш із голови.