Цвігун Андрій

1 курс, Коледж ПЗВО «Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика»

Вчитель, що надихнув на написання – Грищенко Олександр Володимирович, кандидат філологічних наук, доцент

Війна. Моя історія

Того дня я прокинувся раніше, ніж завжди. Це мав бути звичайний день. Але погане передчуття не давало спокою. З новин дізнався про повномасштабне вторгнення росії на територію України. Спочатку були змішані емоції, потім страх і не розуміння того, ЯК це можливо у ХХІ ст.? А далі вже пішли звуки літаків, численні вибухи… Невже війна?

Зранку 24 лютого 2022 р. Президент України Володимир Зеленський оголосив воєнний стан на території всієї країни. Про те, щоб іти до школи, уже ніхто не думав. Згодом, наш класний керівник нам написала повідомлення, що освітній процес призупиняється на невизначений термін. А що буде далі? Як жити?

Усією родиною ми почали збирати найнеобхідніше: їжу із довшим терміном придатності, медичні препарати, теплий одяг, ліхтарики та ін. Трохи згодом ми облаштували сховище в підвалі нашого гаража. Щоночі ми з татом чергували, слідкували за повітряною тривогою. Старалися не падати духом, проводили більше часу один з одним. Потім до нас переїхала татова сестра, моя тітка, зі своїм сином. Наша сім’я стала більш згуртованою, ніж будь-коли. Так ми жили до кінця квітня.

29 квітня 2022 р. я, моя мама, брат та тітка зі своїм сином виїхали за кордон. Наш дорога затягнулася довжиною у 3 доби. Зараз ми перебуваємо у Приморсько, що в Болгарії.

Проживаючи зараз за кордоном, змінилося життя всієї нашої родини. Змінилися цінності, яким раніше не надавали вагомого значення, – родинна єдність, любов, віра.

За той час, що я провів тут, я вже закінчив школу та вступив до коледжу. Більшість моїх друзів теж за кордоном, і, на превеликий жаль, зараз немає змоги із ними зустрітися. А в новому місті справжніх друзів так собі і не знайшов.

Отже, проживши через війну більше року за кордоном, починаєш розуміти та цінувати те, що мав до війни в Україні. Ми тоді сприймали життя як належне, усе було природнім і без перебільшень. Зараз же, я мислю по-іншому, розумію цінність навіть незначних деталей. Я сподіваюся, що наша українська кров, загартована боротьбою, допоможе нам наблизити перемогу. Ніхто немає права зараз забувати, якою ціною ми сплачуємо за можливість працювати, навчатися та, зрештою, жити.

Вічна пам’ять тим, хто у строю!