Мешканка Станиці Луганської на тлі стресу отримала цукровий діабет, її діти, рятуючи онуків, розлетілися по інших містах. Досі Ніна Іванівна боїться гучних звуків і бачить уві сні обстріли.

До початку війни і зараз ми проживаємо в своєму будинку. Від першої до останньої хвилини були тут, нікуди не ходили. В результаті отримали купу проблем із здоров'ям, тому що бачили всі артобстріли. Тут межа неподалік в сторону Красної Талівки. Просиділи в льохах вісім місяців, не було світла. На грунті стресу з'явився цукровий діабет на додачу до всіх проблем.

Просиділи в льохах вісім місяців

Ми живемо зараз тут з чоловіком. Донька моя з чоловіком і онуком живуть в Сєвєродонецьку. Син жив тут, в Станиці, на сусідній вулиці. Його дружина померла, у нас онук, на той момент йому три з половиною роки було, і ми його виховували. Коли все це почалося, онучок наш настільки знав про ці обстріли і як треба бігти в льох, що на цьому грунті почав заїкатися. Ми синові сказали: «Бери все, що є, і бігом звідси, поки дитина остаточно не втратив здоров'я». И 26 серпня вони найняли машину, як були в шльопанцях, шортах і футболках, так і поїхали.

У перший день війни я лежала в лікарні з серцем. Перед 1 травня почали терміново виписувати всіх підряд. Доктор дала мені рекомендацію, щоб я кожні два тижні приїжджала здавати кров. А як я могла приїхати здавати кров, якщо міст підірвали і ніяких поїздок не могло бути?

Я хотіла б забути ці обстріли. Вони мені, як кошмар, сняться досі. І я здригаюся від будь-якого стуку.