Дорогу на Запоріжжя росіяни обстрілювали постійно, але сім’ї Тетяни Василівни вдалося проскочити
Мені 34 роки. Жили з чоловіком в Оріхові, працювали.
В перший день ми були на роботі. Наша бухгалтер сказала, що Дніпро бомбили - у неї там діти. Я не повірила, що війна. А потім через два дні і у нас почалися вибухи. Почали танки їздити, тоді я вже зрозуміла, що війна почалася.
Ми вдома сиділи довго: вже почалися прильоти, а ми ще торгували. А перед Пасхою нам сказали, що буде щось страшне, і ми вирішили виїхати.
А як виїхали, то вже не повернулися. Сидимо в Запоріжжі.
Дорога була нормальна. Виїжджали на машинах. Ми на одній, батьки - на іншій. Проскочили там, де у нас прильоти були постійно. Батьки з чоловіком і зараз туди їздять, дивляться, що там з домом, а я боюсь.
Морально ця війна давить на всіх, усі на нервах. У мене роботи немає, тільки чоловік працює: торгує на ринку.
Хотілося б, щоб швидше війна закінчилась, та додому вже поїхати.
Мені здається, що все буде добре. Не відразу, але народ у нас трудолюбивий. Якщо фінансово нам західні друзі допоможуть, то ми все відбудуємо і будемо жити ще краще, ніж до війни.