Моя мама весь час казала: «Все переживемо, тільки нехай не буде війни». А мені прийшлося ще одну пережити. 

Рідні всі повиїжджали, евакуювалися. Внучка з правнучкою в Києві. А всі іші - в Житомирі, чи ще десь. Вони і мене б забирали, але я сказала, що нікуди не поїду. Я тут народилась, тут мій син і чоловік померли. Куди я поїду? Сиджу вдома на шостому поверсі. Дуже переживаю.

Дякую, не забуває нас Україна: пенсію дають. Гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова получила - все дуже добре, і все українське. 

Мені сусідка з третього поверху допомагає. Ій також 81 рік, а мені 86 буде в грудні. В нашому домі дехто вже повернувся. Світло по два рази на день виключають, а так - нічого, люди повертаються. Трошки магазини працюють, пенсію дають і гуманітарку. Минулої середи щось сильно вдарило – і пропало світло на два дні, а потім, дякую, зробили. Все є у нас поки що. Живем помаленьку. 

Я думаю, все буде нормально, Україна як була, так і буде, і ми будемо живі. Вірю, що ми будемо гарно жити. Буде мир, і Україна помаленьку стане на своє місце.