Мені 47. Я 20 років пропрацювала інженером з охорони навколишнього середовища на «Енергомашспецсталі».

24 лютого прокинулася від того, що бахнуло, і ми зрозуміли, що це війна. А далі була паніка. Наш дім знаходився біля будівлі СБУ, а туди був один із перших прильотів. Це було дуже страшно. 

Я боялася, щоб не почалося те саме, що в Маріуполі. Нам пощастило: ми виїхали швидко.

Нам люди підказали, де є житло у Дніпрі, і ми тут зупинилися. Приємно мене вразили люди в Дніпрі. Дуже гарні люди. Вони співчувають, і завдяки їм у мене є житло і робота. Тут усі одне одного підтримуюсь.

Родину розбило на «запчастини»: один там, другий ще десь… Спілкуємося по телефону та через інтернет. Я думаю, війна скінчиться наступної весни. Хотілось би, щоб раніше, але не впевнена. Хочу повернутися додому і відбудовувати рідний Краматорськ.