Я мешкаю в Запоріжжі, працюю в медицині на нашу перемогу. Втратила батьків у зв’язку з війною. Вірю в пермогу, допомагаю, як можу.

24 лютого планувала дитині зробити подарунок на День народження - поїхати в Одесу. Прокинулась зранку від звуків вибухів і побачила у вікно над будинком пролітаючий літак. З новин дізналась, що почалась війна. 

На початку найбільші труднощі - це неінформованість і загальна паніка, нерозуміння і неприйняття, бо такого не могло бути в принципі, але воно сталося. Я не знала, що буде, що робити, яким чином діяти. Переживала за рідних, близьких, за дітей. 

Мої батьки допомагали військовим і потрапили у ДТП. Це важка велика втрата. Багато було стресових ситуацій, у дитини погіршився процес навчання, школа перейшла в онлайн. 

Дуже тішить, що наші люди до військових так добре відносяться. В магазинах, в транспорті. Це наша найбільша категорія людей, які заслуговують на найбільші відзнаки. 

Наразі я більше живу сьогоднішнім днем. Розумію, що завтра все може стрімко змінитися, і я маю адаптуватися до нових умов. Маю пристосовуватися, працювати, надавати допомогу. Життя змінилось кардинально. Інші погляди, інше мислення, інші пріорітети, інші цінності. 

Мрію бути щасливою, займатися улюбленою справою, приносити користь, отримувати задоволення від цього процесу.  Через те що я працюю в медицині, то хотілось би більш досконалої системи якості надання медичної допомоги. А взагалі - щастя у всіх моментах.