Юлія Сергіївна

«Пройшло вже більше року, а ми засинаємо і просинаємось з надією повернутись»

Через війну ми втратили своє життя. Ми втратили роботу, дитина втратила школу, друзів. Харків роз'їхався по всьому світу. У нас є житло, яке вціліло, але жити ми там не можемо, адже Харків потерпає від потужних обстрілів за рахунок свого розташування. Що ми втратили? Ми втратили своє життя. Пройшло вже більше року, а ми засинаємо і просинаємось з надією повернутись.

Найважче було у перші дні війни, евакуація на потязі до Львова, де люди їхали стоячи, в тамбурах, без води, їжі майже дві доби, втрачали свідомість від перевантаження.

Перші дні війни у Харкові - це жах, і це твоє палаюче місто. Харків били 24 години всім, що було у русні на озброєнні. Били по мирному населенню, по чергах в магазинах, а ми стояли, бо треба було купити ліків або хлібу. А магазини відчинялись лише на годину-дві і збирали шалені черги. Тяжко було.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/