Для нас війна почалась на початку липня 2014 року, коли до Донецька зайшли військові. Я була з донькою на вулиці і почула розмову. Наша родина залишилась у місті, проте чоловік втратив роботу, і довелося просто виживати.
Обоє моїх батьків отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова, тому один пакунок віддавали нам. Ми не отримували більше ніякої допомоги під час перебування у Донецьку, і саме продуктовий набір допоміг нам протриматись до отримання дозволу на виїзд з міста.
У лютому 2015 року в нашому мікрорайоні був мінометний обстріл. Ми не бачили, як падали снаряди, але було дуже гучно і здавалося, що все відбувається поруч. Після цього ми вирішили виїхати з міста, та оселилися в Краматорську.
Зараз у нас є робота, проте немає власного житла і це заважає почувати себе в повній безпеці. На жаль ми кілька разів змінювали квартири, проте іншого вибору не мали. Після переїзду з донькою працював психолог у дитячому садку та у школі, однак досі є емоційна нестабільність, яка час від часу загострюється на фоні відсутності власного житла та сумом за бабусею й дідусем. За умови повернення Донецька під контроль України, ми повернулися б до рідного міста.
