Війна мене застала в Лисичанську. За п’ять днів до цього мій чоловік помер. Я була одна. У город прилетів снаряд, а я пішла жити до доньки. Зять пішов воювати, а ми сиділи в підвалі. Продуктів не було зовсім, не було води та газу. 

Я не могла знайти ліки, аби збити тиск. Сусідка приносила прострочені ліки. Дуже тяжко було. Онуки були перелякані, я намагалась їх заспокоїти. 

Зять нас вивіз з Лисичанська. Я була в дуже поганому стані, всю дорогу плакала. Ми їхали через Бахмут та Сіверськ. Там також було страшно. 

Ми приїхали до Дніпра. Там нас зустріли та вивезли до Черкаської області. Я дуже хочу додому. Не можу повірити, що все це відбувається.