Костіна Дар'я

11 клас, КЗ "Кам'яноярузький ліцей" Чугуївської міської ради Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Смицька Людмила Іванівна

Конкурс есе "Війна. Моя історія"

24 лютого 2022 року… Ранок……Ми всі ще спали. І раптом вибухи. У якийсь момент мені здалося, що це грім….Але ні….. Я навіть не уявляла….Лише вчора ми сиділи з друзями за шкільною партою і будували плани: дописати, вивчити, зустрітися, поїхати….І враз охопив мене такий страшний біль. Чому? За що? Треба триматися….

Мій батько- військовослужбовець, тому коли почався російсько-український конфлікт ще у 2014 році, життя моєї родини змінилося. З того часу, як Україна стала полем бою, наше життя стало далеким від нормального. Ми відчули війну на власній шкірі. І той день, коли моя сім'я почала реально розуміти страшний обсяг цієї війни, врізався в мою пам'ять назавжди. Мені тоді вже було страшно, але я усвідомлювала, що це не торкнеться нас…

24 лютого 2022- це день, коли я вперше відчула біль, несправедливість, страх. Невже це дійшло до нас? Мене заспокоювали, що все владнається. Все швидко закінчиться. Але мене більше непокоїло те, що сьогодні мій тато йде захищати наші кордони.

Я пишалася своїм батьком, але ж і дуже переживала за його життя.

Я дивлюся на свого батька, його погляд сповнений серйозності та рішучості, але на його обличчі страх. Страх не за себе, а за нас: за мене, за мою молодшу сестру, за матусю….

Для мене і моєї родини ця дата стала символом нашої війни. Ще того ранку я відчула суміш почуттів: гордості від того, що мій тато є героєм, і страху за його життя та безпеку.

Після того дня наше життя змінилося назавжди. Спокій і безпека, які ми раніше відчували, розтрощені військовим конфліктом. Наші родинні зустрічі стали напруженими, в серцях всіх нас оселився страх за того, хто зараз на полі бою. Моя мати намагалася залишатися міцною для нас, але її очі завжди були втомлені від тривожних думок.

Війна змусила нас переосмислити значення родинних цінностей та дружби. Ми стали цінувати кожну мить, намагалися частіше бути разом, підтримувати один одного, бо невідомо, що принесе завтрашній день. Я відчувала, як росте внутрішня сила та рішучість в боротьбі за те, що ми маємо, за те, що є найцінніше - наша родина. Моя сестра та я стали ще ближчими, ми підтримували одна одну та намагалися якомога частіше допомагати матусі.

Ми нездоланні, ми все витримаємо, ми віримо в перемогу! Ми навчилися бачити красу у звичайних речах, яку раніше не помічали. Ці важкі часи змусили нас бути сильними, спільно боротися за наше майбутнє і за майбутнє нашої рідної України.

Моя родина і я продовжуємо жити з надією, що одного дня ми зможемо побачити нашу країну в мирі та процвітанні.

Ми віримо в силу людського духу та взаємної підтримки, і намагаємося допомагати тим, хто потребує цієї допомоги.

Війна навчила мене бути міцнішою, відданішою та більш вдячною за кожен день, який я можу провести зі своєю родиною.

Моя історія - це лише одна з тисяч історій в Україні, але вона відображає нашу внутрішню силу та відданість мирному майбутньому.