«Приниження наших людей було пережити найтяжче»

Ірина з чоловіком не могли змиритись з колаборантами у шкільному колективі, тому виїхали зі свого села до Запоріжжя. Там вже були батьки, які втратили житло після обстрілів Оріхова

Мені 52 роки. До початку війни ми мешкали в смт Веселе Мелітопольському району. У нас було все прекрасно: робота, друзі, спокійне життя.

24 лютого був звичайний день. Ми збирались на роботу. По телевізору почули, що в країні оголосили військовий стан. Зателефонували друзі з Мелітополя і сказали, що по них стріляють. Було страшно. Уже на роботі ми вирішували, що робити далі. 

Ми не розуміли, чому і за що нам це. Ми не розуміли, від чого нас прийшли звільняти. Від наших домівок? У нас одне питання: чому і за що? Ми залишалися вдома, бо у нас була надія, що нас скоро звільнять, що це ненадовго, тому і відкладали евакуацію.

Неможливо було там знаходитись, бо почались репресії. Мій чоловік - учитель. Починався навчальний рік, і потрібно було навчати наших дітей онлайн. Я теж працюю в системі освіти, тому ми вирішили виїхати з окупації.

Виїхати нам допомагали. Ми виїжджали не власним транспортом. Найважче було пройти блокпост у Василівці. Оці усі приниження наших людей було пережити найтяжче. На підконтрольній Україні території ми нарешті змогли видихнути. Нас зустріли, надали житло, всіляко допомагали облаштуватись. Ми об’єдналися, допомагаємо один одному. Ми, українці, – сильна нація. Нас багато, і ми не кидаємо один одного у біді.

Зараз ми у Запоріжжі, бо тут мої батьки. Це найближчий пункт, куди вони змогли виїхати. У мене батько інвалід, тому далі вони їхати не можуть. Ми прийняли рішення жити разом. Дуже постраждали мої батьки. Вони виїхали з Оріхова і зараз їм нема куди повертатись, бо сильно пошкоджений будинок. Мій брат виїхав до Європи з дружиною ще на початку війни. У них маленькі діти.

З приводу закінчення війни я прогнозів давати не можу. Я вважаю, що наша задача зараз – чекати, вірити і допомагати, чим можемо. Вірю, що в майбутньому ми будемо жити у вільній процвітаючій Україні. Вона переможе і відбудується. У нас буде те європейське майбутнє, до якого ми так довго йшли. І нарешті у нас буде щасливе життя.