Історії, які ви нам довірили
Я пенсіонерка. Проживала в селі Кам’янське Василівського району.
Початок війни добре пам’ятаю. Ми в підвалі півтора місяці ховалися. Вискочимо на пів години, що-небудь приготуємо - і знову в підвал.
У нас світла не було, води не було, гуманітарну допомогу і медикаменти нам давали наші солдати. Поки було тихо, ми ходили набирали воду з колодязя.
Ми вирішили виїхати, коли вже не можна було знаходитися в підвалі. Бо каміння почало рухатися і кого вбило, кого привалило. А в мене син і онук. Ми всі в підвалі ховалися.
Не хотілося покидати рідний дім. Але прийшлося їхати - хоч живі залишилися. Волонтери нам допомогли виїхати: один довіз до другого, а другий - вже до Запоріжжя.
За кордон ми не думали виїжджати, бо за кордон виїжджають жінки. А у мене хлопці тут, я їх не кину. Де вони - там і я. Ми всі поряд, всі разом. Всі один одного підтримуємо.
Молимо Бога, щоб війна швидше закінчилася.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
