Жалдак Ганна,
вчителька Хорольської ОТГ
Чому бути українкою – це моя суперсила?
У чому незламність духу і сила української нації?
Моє село – маленький зморщений грибок, згорблена бабуся з павутинкою - дорогою, яку оминають легковики. Будинки виглядають із - за дерев шибками, за якими тече розмірене життя. Годинник видзвонює день – день – день… Так було колись, так і зараз, тільки, може, більше смутку у скляних зіницях. З таких сіл, а ще міст, працьовитих людей зіткана Україна, наш народ, наш прекрасний сильний мудрий народ. Звідки ж ми черпаємо силу , енергію, щоб подолати усі виклики. Спадають на думку слова Маргарет Мітчелл, яка у «Віднесених вітром» повчала героїню та , мабуть, і увесь американський народ. «Земля – це єдине, що має цінність. Єдине, що вічне»
Саме рідна українська земля наділила нас незламністю, силою духу. Колись ще предки босими, поколотими від стерні ногами вбирали енергію із землі день за днем, рік за роком, століття за століттям. Кров із розтертих мозолів перемішалася із нею і з’єднала навіки. Ось звідки суперсила. Вона допомагає тримати автомата, вигравати в окопі двобій із сучасною зброєю. Ії ми бачимо у погляді чоловіка із цигаркою, який надихатиме і в далекому майбутньому митців. Ця суперсила тримала наших хлопців у Маріуполі і Бахмуті, тримає у в’язницях, лікарнях.
Праця на землі дарує мудрість і таланти. Тому – то українці прославилися в усіх куточках світу. Довженко - кінофільмом « Земля», Леонтович - «Щедриком», а ще Квітка Цісик, Джамала, Амосов, Лобановський, Левчин…
Ці люди і багато багато інших завдяки міжнародному визнанню спонукають інші нації не стояти осторонь – у цьому теж наша суперсила.
Я пишаюся тим, що я українка особливо у ці тяжкі дні, тому що не кожному народові під силу так триматися. Тримаємося з вірою у те, що колись ми подолаємо свого Каїна, настане мир, гоїтимуться рани і йтимемо ми своїм шляхом , бо ми цього варті.
