Ми з Гуляйполя. Жили добре, у нас все було гарно, поки це не почалося. Ми спали, прокинулися від того, що нам зателефонували і сказали, що почалася війна. Одразу - паніка, страх був.

Коли почали бомбити, ми сиділи в погребі, всяке було. Слава Богу, що нам вийшло виїхати звідти, а потреба була в їжі і медикаментах.

Ми вимушені були виїхати. У нас вдома немає даху, вікон, і тепер повертатися немає куди.

Що ми зробили їм поганого, що вони залишили нас без житла? І як жити далі - не знаю. Ми своїми силами виїхали: позаду нас все стріляло, бахало. Ми не знали, виїдемо чи ні. 

Тут, де приїхали, ми зверталися у Фонд Ріната Ахметова, і нам допомогли. Велике вам дякую, що ви є. Дякуємо вашому фонду за те, що допомагаєте.

У нас життя перевернулося. Ми живемо і не знаємо, що буде далі, чи буде можливість повернутися додому. Звісно, важко, але ми тримаємося і надіємося, що скоро все закінчиться, і ми повернемося додому.

Мені б хотілось, щоб війна так несподівано закінчилася, як і почалася.