Коли тривав запис цього інтерв’ю з Іриною Карповою, за її рідне селище Розлив йшли запеклі бої. У листопаді 2024 року вона із двома дітьми полишала Донеччину. Вирушили до більш безпечного місця. Знайомий Ірини – одесит, тож чоловік прийняв родину спочатку в себе. А потім переселенка орендувала житло. 

У серці матері хвилювання та страх за дітей — донька, якій незабаром виповниться 15, та молодший син із порушеннями аутистичного спектра. Хлопчик має інвалідність, потребує постійної реабілітації та лікування. У новому місті Ірина зосередилася на забезпеченні комфортного життя для дітей. Постійно тривожиться: чи буде тепер краще? Чи можливо влаштувати навчання для доньки? Ірина каже, що важко бути сильним, коли за спиною палає рідне село, а в серці — невпевненість у завтрашньому дні.