Моя донька захоплюється малюванням та велоспортом. Її найбільша, заповітна мрія — повернутися до звільненого дому! Надихає її малювання, через яке вона виражає свій внутрішній світ.

У нашому житті був страшний день — це той день, коли було влучання в наш дім і нам прийшлося спасати себе і бабусю. Вибухи, бите скло, хитається будинок, непорозуміння, за що хвататися і що робити — ПАНІКА І ВІДЧУТТЯ СТРАХУ! Минуло 4 роки, але все як було вчора.

Ми пережили вимушений переїзд, залишення власної домівки, школи, друзів, навчання в художній школі та занять спортом в гуртку художньої гімнастики, де вже були певні досягнення. Переїзд відбувався складно, бо ми мали хвору, лежачу бабусю, за якою в денний час доглядала дев'ятирічна дитина, бо мені треба було працювати, щоб було за що годувати родину та сплачувати оренду житла. Наприкінці 2022 року бабуся померла, але біль від її втрати до сих пір не вщухає.

Нас не одразу прийняли до школи: директорка одного ліцею сказала, що біженців не беремо. Була втрата роботи та інші життєві труднощі, але ми тримаємося. Дитина поновилася в художній школі міста Дніпра, де успішно навчається, але війна нагадує про себе кожного дня і кожної ночі. Дуже хочеться, щоб донька хоч трохи побула в більш безпечному місці, відновилася та знайшла нових друзів.