Мені 61 рік. Живу у Краматорську. Донька з онукою виїхали у Кременчук, а я залишилася вдома. 24 лютого був приліт на аеродром, від якого ми прокинулися. Злякалися. Потрібно було спускатися в підвал, а в мене - проблеми з ногами. 

Спочатку були запаси продуктів, а коли вони скінчилися, почалися проблеми. Добре, що з’явилася гуманітарна допомога. Я отримувала від Фонду Ріната Ахметова. Завдяки їй і виживаю. Деякий час не було води. Зараз є, але поганої якості. Я її кип’ячу, фільтрую і лише потім п’ю. 

Найбільше шокують удари по житлових будинках. Неподалік – Бахмут, в якому йдуть бої. Їх добре чути. Бувають прильоти по нашому місту.

Поки що можна терпіти, а як буде далі, не знаю. Не хочеться виїжджати. Я оптимістка. Сподіваюся на краще. 

Моїй сусідці вісімдесят років. Вона сліпа. У неї нікого немає. Ми з іншими сусідами допомагаємо їй. Приємно, що люди стали згуртованими і добрішими. 

Я не працюю. Ще до війни намагалася знайти підробіток, але не вдалося. А зараз багато підприємств не працює, тому працевлаштуватися ще складніше.