Коли поряд з домом розірвалась бомба, Віра накрила собою лежачого хворого чоловіка. На щастя, вони обидва вижили під важкими грудками і уламками

Чоловік  вже півтора роки з інсультом лежить. 26 квітня минулого року по паралельній вулиці бахнуло.  Я вискочила – сильно пахло гаром і порохом. Потім зайшла в хату, балакаю по телефону з донькою, а вона каже: «Ховайтесь, до вас на парашуті летить бомба!» І тут так трусонуло, що кухня тріснула і труба витяжна тріснула. Я залетіла до чоловіка і на нього впала. Потім посипалося скло і глина - там грудки були кілограм по 30, напевно. Вікна повибивало, шифер побило. Дякувати Богові, що ми живі. А бахнуло біля сусідського городу, яма - метрів п’ять. 

Коли чоловік захворів, нам допомагали родичі, діти, онуки. Його в лікарню положили, я з ним була. 

На другий день приїхали з Червоного Хреста, привезли нам плівку, всім весь час допомагали. Хата оформлена на чоловікові, а він лежачий, тому я не могла довго відкрити карточку «e-відновлення». 

Потім всі нам почали допомагати, все відновлювати: вікна і шифер. Залишилося витяжку тільки доробити. 

Правнучці було два місяці, коли почалася війна. Її возили по всій Україні, і де вони тільки не були: і в Польщі, і у Франції, потім повернулися назад. Сестра моя також виїхала. Зараз вона в Германії, дочка її - в Іспанії. 

Ми радуємося дітям, онукам, правнучці. По відео нам показують: вона каже «дід», «баба», співає «Червону калину». Це нас тримає. Сестра моя присилає з Германії підгузки. Родичі і сусіди – всі нам допомагали. 

Донька розказувала: як тільки все почалося, сестра, невістка і двоє дітей до свахи приїхали. Там сусіди одні дізналися, що фермер бройлерів живих роздає. Одні сусіди привезли п’ять бройлерів, інші - шість бройлерів, і все – безплатно. Це прямо до сліз. Потім хліб пекли. Хтось привозив і роздавав людям хліб, хтось - молоко. Який народ у нас! 

Ми хочемо, щоб у нас все було, і банки працювали, і магазини, і щоб субсидію давали. Все було, а зараз один день прожили - і добре.