Мені 68 років, пенсіонерка, живу в Дружківці Донецької області. Я нікуди не виїжджала. Грошей небагато у нас, та й від людей чула, що виїжджають і повертаються назад. У нас ще й дитина з інвалідністю. Ми її водимо в реабілітаційний центр, займаємося. 

В перший день війни було моторошно, незвично, страшно. Я не знала, що буде далі. Потім у нас були прильоти. Постраждав дах, потрібно міняти. Вікна вилетіли. 

І морально було дуже важко. Зі мною діти, онуки, один із них – інвалід. Ми потроху звикаємо, але боїмося.

У 2022 році у нас не було газу. Його дали в листопаді. Ще не було води, а зараз воду дають погодинно.

Шокувало, що два братніх народи воюють, що ми не можемо прийти до якогось рішення. Дуже тяжко ми все це переживаємо. Але сподіваємося на краще.