Ми живемо на Миколаївщині, у Галицинівській громаді. У нас прифронтова зона була. Були окопи за нашим селом і перед ним. Стріляли. Над селом кружляли літаки, вертольоти. Ми тікали в підвал. Над нами ракети пролітали. Сусіду влучила ракета під будинок, але не вибухнула. Якби вибухнула, - я не знаю, що б сталося. Було дуже страшно. Дуже запам’яталася ця картина страшна.

У нас багато руйнувань в селі. У будинок приліт був. Моя сестра менша померла через вибух. Вона лежала біля вікна і дуже злякалася. 

Після цього вибуху вікно вилетіло, і вона сильно захворіла. Нервове потрясіння. Ми тоді всі були в такому стані, що навіть не звернули на це уваги. А вже через пів року, у липні 2022-го, у сестри почали відмовляти органи, і вона померла. 

Це дуже тяжко. Потім захворіла мама, і я її забрала до себе. Вона зараз дуже хвора, лежача, і балакати вже не може. Я інвалід, і чоловік мій - теж. Нам дуже тяжко зараз.

У мене пам'ять погана. Зі мною два місяці психолог працював з одного благодійного фонду, а потім ще один займався зі мною. Я ще ходитиму до психолога, бо не можу вийти з цього стану. Нам дуже тяжко. Хоч зараз і трошки тихіше, але все одно ми чуємо, як стріляють, і дуже страшно. 

Ми виїжджали тільки на місяць у Коблеве. Мене в лікарню поклали, бо було погано, а потім ми повернулись додому. Мабуть, уже нікуди не поїдемо, будемо вдома. Я вже втомилася тікати. Що буде, те й буде. 

Була потреба у фінансах та в медикаментах. А з харчами проблем не було. Ми від міста недалеко, і запаси зробили, тому що нам давали багато продуктів. Дякую волонтерам і всім людям. От фінансово тяжко, чесно вам скажу. Сказали, що до грудня допомоги не буде. В хаті дах розбитий, ми трішки запінили. Стіну порвало від вибуху. Сподіваємось, що хоч до весни щось зробимо. Ми хворіємо дуже часто. 

Донька виїжджала в Польщу, після цього вони з чоловіком розійшлись. Усі знервовані. У житті все помінялося, немає впевненості в завтрашньому дні. Роботи немає. Ми хворіємо, і в нашому віці роботи для нас нема. Дуже тяжко. Ми працювали машиною, а тепер вона поламана. Я не знаю, що нам робити. Усі чекаємо і молимось за наших хлопців щодня.