Ольга лишилась вдома – її село не обстрілюють. Але обстріли сусідніх міст добряче руйнують нервове здоров’я

Мені 57 років, я інвалід: нещодавно пережила операцію, лікарі планують ще одну - маю проблеми з нирками. Я з села Покровського, це Нікопольський район. У нас чути вибухи звідусіль. В такій атмосфері важко жити, нерви не витримують.

Навколо нас окупанти громлять міста. Нікополь поруч і ми чули, як там горіло все, нам було добре видно пожежу після вибухів. У моєї знайомої в Нікополі донька загинула під час обстрілу. Моєму меншому онукові п’ять років. Він вдома сидить – страшно його випускати на вулицю.

Я дуже переживаю за дітей та онуків. Моя племінниця у перші дні війни змушена була тікати з Києва до Німеччини.

Ми нікуди не виїжджали. Намагаємось пристосуватись до життя в таких умовах. В нашому селі багато біженців, ми про них піклуємось: шукали квартири, допомагали з іншими речами.

Скоріш би це все скінчилось. Я вірю, що після перемоги усе налагодиться: відновимо наші землі і Україна розквітне.