Лисенко Дар'я, 11 клас, Харківський ліцей № 70 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Купершмідт Інна Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року розпочалося для мене, як для всіх, з голосних вибухів та червоного від спалахів неба. Це був найстрашніший день у моєму житті. Здавалося, що тут все і закінчиться. Десь о третій дня ми з мамою пішли до метро. Там було дуже багато людей. Хтось прийшов з дітьми, хтось із собаками, котами, папугами. Цей галас ніколи не припинявся. Навіть під вечір ніхто не затих.

Зрозумівши, що так нічого доброго не буде, ми вирішили поїхати додому до маминої подруги. Уже будучи там, на першому поверсі багатоквартирного будинку, я вперше відчула подобу безпеки.

Вночі було неспокійно, постійно було чутно вибухи та видно спалахи. Уже вранці ми вирішили перебратися в підвал до родички. Там ми наче стали общиною. Все робили гуртом, як одна велика родина. Але вже через місяць зʼявилася пропозиція поїхати в містечко Трускавець Львівської області. Ми погодилися. Їхали  вчотирьох: я, мама та наша родичка з сином.

У Трускавці я познайомилася з великою кількістю людей. Ми постійно гуляли та весело проводили час. Навіть навчання у девʼятому класі проходило з ними легше, ніж зазвичай.

З друзями я досліджувала це містечко з голови до ніг. Здається, ми побували просто всюди. Трускавець, на мій субʼєктивний погляд, є раєм для туристів літнього віку: такої кількості санаторіїв я ще не бачила. Також слід відмітити знаменитий бювет питної води на центральній площі. Мені ця лікувальна  водичка не сподобалась, напевно, я її не розсмакувала. Я дуже вдячна цьому періоду в моєму житті. Саме в цей час світ знову заграв барвами для мене. Ближче до нового, 2023 року, ми з мамою знову перебралися до Харкова. Місто потрохи ожило, хоча й не повністю відновилося від російських ракет та бомб. На початку було страшно, але вдома завжди краще, ніж у гостях.

Харків усе ще дивував своєю красою, що не вмерла під гнітом бомбардувань і постійного страху за своїх містян. Але харківʼяни незламні, як і всі українці.

Війна - це не просто бої на фронті, це історії людей(і цивільних, і військових), що боряться за своє право на життя та незалежність. Українці проходять через безліч випробувань, що випали на їхню долю. Це змінює нас та наше сприйняття світу та життя. Раніше я розпланувала своє життя на більше, ніж 10 років, а тепер світ занадто нестійкий. Ти не можеш розраховувати ні на що, іноді навіть на самого себе. Сподіваюся, що скоро ми переможемо та зможемо почати повертатися до нормального довоєнного життя.