Кирило Комолов, 10 клас
Комунальний заклад "Пісочинський ліцей Пісочинської селищної ради" 
Вчитель, що надихнув на написання есе: Комолова Юлія Миколаївна 

1000 днів війни. Мій шлях

Війна… Це слово, яке часто звучить в новинах, але його справжній зміст розкривається тільки тоді, коли ти сам стаєш частиною цього жахливого явища. Слово, що викликає в уяві страх, руйнування та горе. 1000 днів – три роки життя, позначені втратою, стражданням, героїзмом та надією. Цей період став своєрідною чорною лінією, яка розділила моє життя. Це шлях, який кожен із нас проходить по-своєму, зі своїми втратами і перемогами.

Ніхто навіть не сподівався, що на груди нашої країни наступить брудний чобіт сусіда. А це сталося так підступно, страшно й по-звірськи… На світанку…

Тисячі людей узяли до рук зброю. В одну мить прокинувся козацький дух - дух захисників честі, правди й справедливості. Мій шлях, сповнений емоцій, переживань і страху, став частиною колективної історії, яка навіки залишиться в пам’яті всієї країни.  Перші дні війни закарбувалися в моїй пам’яті.

Ніколи не забуду день, коли моїй сім’ї довелося залишити рідну домівку. Це був день, коли я відчув справжній страх за себе,  близьких, за майбутнє. Здавалося, що звичне життя зруйнувалося в одну мить.

Гуркіт вибухів, порожні вулиці, затори на дорогах – усе це стало частиною реальності, в яку ми були кинуті. Я пам'ятаю, як збирали найнеобхідніше, як поспіхом прощалися з рідними місцями, не знаючи, чи повернемося колись. «Мій дім більше не є моєю фортецею», - думав я на той момент, коли бачив, як підступний ворог руйнує мій рідний Харків.

Серце розривалося на мільйони маленьких шматочків, які вже три роки збираю до купи, немов пазл.

Проте, серед цього болю я бачив справжній героїзм – люди, які ризикували своїм життям заради інших, волонтери, які невпинно працювали, військові, які щосекунди захищають нас. Їхній героїзм додавав мені сил. Я бачив, як люди об’єднувалися, підтримували одне одного і вірили, що обов'язково повернемося додому. В цьому і є наша справжня сила, наш опір темряві. «Ми переможемо, бо наша сила у єдності та любові», - ці слова стали моїм життєвим девізом.

Війна не зламала мого духу, вона зробила мене сильнішим. Ми всі змінилися, і вже ніколи не будемо такі, як раніше.

Але водночас ми навчилися цінувати те, що раніше було звичним: тишу, спокій, рідних поруч. Я зрозумів, що найбільша сила — це не зброя, а взаємопідтримка та любов. Мій шлях триває. Я не знаю, що принесе завтрашній день, але я знаю одне: навіть у найважчі часи ми маємо надію. Сьогодні я впевнений, що життя продовжується навіть тоді, коли здається, що все втрачено. Що ж мене тримає сьогодні? Віра в нашу перемогу, віра в те, що скоро буду вдома! Тільки тоді я стану «серед степу широкого», вдихну на повні груди вільного й рідного повітря й голосну крикну: «Слава Україні! Слава й героям! Слава всім українцям!»