Історію подано мовою оригіналу

Мені 37 років. Я працював у виправній колонії. Виїхав із Курахового згідно з обов’язковою державною евакуацією. Нас вивезли евакуаційними автобусами, а потім я потягом рухався до Знам’янки. За декілька днів до того в мій будинок прилетіло. Були пошкоджені господарські будівлі і поранило сусідку. Це стало поштовхом до мого виїзду. Зараз я в Кропивницькому. Тут знайшов роботу. Волонтером влаштувався в хаб. Ось така в мене історія.

Шокувало, що дуже посилилися обстріли. На війні загинули мій брат і колега. Мене шокує війна, шокують масові вбивства.

Приємно вразило те, що тут церкви дуже допомагали. Віруючі люди нас підтримували, вони дуже активно допомагають ВПО, надають і прихисток, і гуманітарну допомогу, з любов’ю ставляться до біженців.

На мою сім’ю негативно війна вплинула. У деяких моїх рідних були зруйновані плани, надії. Дуже ускладнилося життя. Дехто втратив домівку.

Я бачу майбутнє дуже тяжким. Це буде період відновлення. Майбутнє буде не світле і не радісне. Це буде майбутнє важкої праці і важкого відновлення.