Я працюю в школі. 24 лютого саме збиралась на роботу, коли дізналась, що почалась війна. Ми не могли повірити в повномасштабне вторгнення. У селищі почалась паніка. Ми поїхали на дачу, бо там було де сховатись.

З гуманітарною допомогою було складно, продукти і ліки придбати було важко.

Згодом поряд з нами впав снаряд, нам довелося виїхати. Було страшно евакуюватись: навкруги йшли бої, все горіло.

Мій чоловік залишився, бо є рідні похилого віку, які самі не можуть виїхати. Він періодично приїжджає до нас. Дітям дуже важко без батька, рідного дому. Ми працюємо зі шкільним психологом.

Майбутнє бачу вдома: будемо все відбудовувати. Ми довго ще будемо пам’ятати все, що пережили.