Сергій сподівався, що масовані обстріли Оріхова через кілька днів припиняться, тому не виїхав з міста одразу.

Ми жили до війни в місті Оріхів. Я вже три роки на пенсії. Працював водієм у кар’єрі, возив пісок. Зараз вимушено переїхав у Запоріжжя, тому що у нас постійні обстріли. Наш район залишився без світла, газу. Біля дому розірвався снаряд: пошкодило вікна, двері, паркан.

Пам’ятаю, 24 лютого я вдома спав, прокинувся від дзвінка знайомого. Він і розказав, що війна почалася. Потім стріляли дуже сильно, бомбили. Не було у нас ні світла, ні газу, ні води. Їжа своя тільки була: що вдома було, те і їли, а іншого нічого не було. Ми чекали, що, можливо, все закінчиться в перші дні, тому й не виїжджали. Поруч міни падали, дім пошкодило – от і вирішили виїхати.

Їхали своїм авто, проблем у дорозі не було. Блокпостів було багато, але це - наші блокпости, хлопці просто документи перевіряли. Тож доїхали більш-менш спокійно.

Ми в Запоріжжі зупинилися. Важко морально, що не вдома. А так – усе нормально. Війна нас згуртувала. Ми разом тримаємося – уся сім’я.

Дивлюся новини і думаю, що, можливо, в цьому році й закінчиться війна. Готуються хлопці до наступу - то, може, й відіб’ють наші території. Звісно, вже потрібно повертатися додому - треба будинок відновлювати.