Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Богдан Шкіль

«Поруч розривалися снаряди, ми з батьками ховалися в приміщеннях без вікон»

переглядів: 265

Шкіль Богдан, 15 років, КЗ «Орликівська ЗОШ I – III ступенів», с. Райнівка

Есе "Один день"

Війна. Це слово викликає у мене страждання, біль. Ви запитаєте: чому? По-перше, я народився і мешкав у місті Горлівці до 2018 року, і перші дні війни були на моїх очах. По-друге, в Горлівці залишилися мої рідні і друзі.

На мою думку, війна несе жах, смерть, душевну порожнечу. Я пам’ятаю, коли батько прийшов з роботи і розповів матері про обстріли в центрі міста. Він міг би загинути, якщо б виїхав на десять хвилин раніше.

Я на той час не розумів, що почалась війна, батьки не розповідали мені нічого, щоб не тривожити мою маленьку душу. Але все тільки починалося…

В школу, яка знаходилась неподалік моєї, влучив снаряд, усі учні та вчителі вимушені були шукати притулку в сусідніх школах, щоб продовжити освітній процес. І тут мені дійсно стало страшно. Поруч розривалися снаряди, ми з батьками ховалися в приміщеннях без вікон. Життя ставало нестерпним.

В місті гинули цілі сім’ї, було встановлено пам’ятник дітям, які загинули під час обстрілу. А коли влучив снаряд в дев’ятиповерховий будинок, де мешкали мої рідні (двоюрідна сестра), вони переїхали на деякий час, поки не налаштували комунальні комунікації, до нас. У нас в квартирі було тісно, чоловіки спали на підлозі, але нам було затишно і спокійно, бо ми були разом, і наші серця зігрівали дорослі.

Мені здається, що в той час люди стали милосерднішими, допомагали один одному, але це не повинно бути такою ціною.

Я пам’ятаю, як було перебито водовід, і я з братом на санчатах привозили воду з криниці, яка знаходилась дуже далеко від будинку. Ми дуже змерзли, був січень, але привезли воду додому. Коли ми йшли, поруч вибухнули снаряди, і ми з братом падали на землю і лежали, поки все затихне.

Я бажаю людям, щоб вони всі вміли домовлятися один з одним без воєн. Щоб кожна дитина жила в мирі та злагоді.

Я виїхав з Горлівки і тепер мешкаю біля моря, насолоджуюсь тишею, природою. І мені хочеться кричати:

«Не треба більше війни! Ніколи!»

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Горлівка 2014 Текст Історії мирних діти переїзд обстріли безпека та життєзабезпечення діти перший день війни розлука з близькими
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій