Ми в розпачі, не знаємо, як і що буде далі… Важко було пересиджувати в коридорі, коли нас бомбили годину і 45 хвилин, а потім жити у підвалі.

Не було води, коли було пряме потрапляння в дім, ми гасили пожежу, а потім з дітьми під обстрілами йшли до криниці, щоб набрати води. Їжі теж не вистачало, готували на багатті.     

У нас є павербанк, який  пройшов з нами всі страхи цієї війни. З нами поруч був авіаудар по багатоповерхівках в Ізюмі, там загинуло більше півсотні людей. Ми з дітьми бачили це на власні очі.