Шафірова Валерія

11 клас, Лозівський ліцей 5 «Лінгва»

Вчитель, що надихнув на написання: Гаража Катерина Вікторівна

Конкурс есе "Війна. Моя історія"

Ще близько двох років тому я раділа життю, мала безліч планів на майбутнє, займалася улюбленими рутинними справами і мені це подобалось . Але в один момент це все закінчилося. З початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року, моє життя, як і життя всіх українців, змінилося. 

Пам’ятаю, 23 лютого я була у бабусі, і ще тоді, ми всією родиною казали, що ніякої війни не буде, та коли я їхала додому, я все ж таки думала, хоч би не прокинутись завтра від слів: «прокидайся, війна почалась». Та, на жаль, так воно і вийшло… Я пам‘ятаю цей день, та згадую його, як страшний сон, хотілося б мені це все забути.

Для моєї родини цей день давав нам зрозуміти, що ми повинні берегти один одного, як ніколи, оскільки ми не знаємо, що з нами буде завтра. Отже, ми відправилися до бабусі. Перший тиждень ми спали у верхньому одязі, речі стояли на порозі, щоб у разі чого побігти в підвал.

Через тиждень тато почав наполягати на тому, щоб ми з мамою їхали до Польщі, тоді я вже усвідомила серйозність ситуації в країні та повністю втратила надію на щось хороше.

З болем у серці та сльозами на очах ми все ж таки сіли у потяг. Прощання з татом було найважчим експіріенсом для мого ментального стану. 

Через пів року, завдяки моїй наполегливості, ми повернулися додому. Це була найкраща подія з початку повномасштабного вторгнення. Нарешті я зустрілася з татом, дідусем та бабусею, за якими так сумувала, та друзями. Я була  дуже щасливою.

Мій світогляд змінився. Почала цінувати кожен день, намагатися проживати його на повну, докладати всіх зусиль для виконання своїх мрій, нічого не відкладаючи на завтра. 

Я щиро вірю у наших захисників, що боронять наші кордони та віддають своє життя за свободу нашої Батьківщини. Попри всі втрати й руйнування, кожен, як може, наближає сьогодні Велику Перемогу. Болісно переживаючи втрати, цінуючи кожну мить, сподіваюсь, що відбудуємо школу, Палац Культури, розтрощені ворожими ракетами в моєму місті. Переконана, що так буде.

Вірю, як і кожен українець, що скоро минуть ці жахливі події, бо надто дорогою ціною розраховуються наші захисники й захисниці за кожен відвойований метр землі, нашої української родючої землі. Спадають на думку слова Дмитра Яворницького – автора – «Історії Слобідської України» про те, що «не може бути зневажений на своїй землі той нарід, котрий кров’ю і потом напував її». І це, звісно, так. Адже саме до цього закликають наш волелюбний народ пророчі слова Великого Кобзаря:

                                  І оживе добра, слава

                                  Слава України,

                                  І світ ясний, невечірній

                                  Тихо засіяє…

Підступний, віроломний напад жорстоких ворогів пробудив національну гордість українців – і народ наш неодмінно здолає загарбників. Вірю, що цей день досить швидко настане, адже глибока пророча Шевченкова правда впевнено веде нас до жаданої Перемоги:

                                  І на оновленій землі

                                  Врага не буде супостата, 

                                  А буде син, і буде мати,

                                  І будуть люди на землі.

Будуть, а інакше бути не може. Засяє Сонце Перемоги.

І наші маленькі братики й сестрички усміхатимуться Всесвіту й зроблять свої перші кроки по осонценій звільненій українській землі, перегорнувши цю жахливу сторінку історії.

Все буде Україна!