Чернега Вадим, Дніпровська гімназія №106 ДМР

Вчитель, що надихнув на написання есе — Соколянська Любов Анатоліївна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Тисяча днів війни…
Це не просто число, це нескінченний потік болю, страху і втрат. Щодня ми втрачаємо частину себе: спокій, безпеку, людей, яких любимо. Я вже й не згадаю, як це — жити без тривог, без постійного очікування новин з фронту. Наче світ розділився на «до» і «після». Але в цьому «після» ми живемо, кожен новий день стає викликом, і кожен залишає свій слід у серці.

Ми втратили стільки людей, маємо безліч зруйнованих домівок — сльози і розпач…

Але попри всі ці трагедії, ми все ще тут. Ми тримаємось і боремося навіть тоді, коли здається, що вже немає сил. За ці тисячу днів я зрозумів: війна змінює кожного з нас. Ми стали іншими — сильнішими, рішучішими, несподівано дорослими. Друзі, колеги, люди, яких я ледь знав, стали героями в цій боротьбі. Кожен на своєму місці: хтось на передовій, хтось волонтерить, хтось підтримує. І ця єдність, ця взаємодопомога — те, що тримає нас на плаву, навіть коли сил майже не залишилося.

Кожного разу, коли вдається комусь допомогти, підтримати — з'являється нова надія. Попри всі втрати, ми зберегли людяність і віру в перемогу. Це не просто наша боротьба — це наш спільний шлях до миру.

І хоч як не було би важко, я знаю: ми витримаємо. Ми переможемо, тому що кожен із нас — це частина сили, що не дає опустити руки.

Ми прожили ці тисячу днів, і пройдемо ще стільки, скільки буде потрібно. Але ми не зупинимося. І коли настане день перемоги — це буде наш день, день усіх, хто боровся, хто тримався, хто вірив. Тому зараз, як ніколи, важливо продовжувати — для себе, для тих, кого ми втратили, для майбутнього, яке ми виборюємо щодня.

Тримаймося разом. Ми сильні, ми незламні, і попереду — наша перемога!