Це страшне діло. Сидимо під обстрілами - б’ють тут кожен день. Від нас Бахмут недалеко. Виїжджали через Костянтинівку, коли нескладно ще було - там два кілометри. 

Будинок наш іще стоїть, але тут у нас ні газу не було, ні світла, ні води. Будинки розбивали. Коли рашистів розігнали за залізницю, за канал, ми відразу повернулись. Нам газ, світло підключили і воду дали. Поки тут і живемо. Воду від сусіда носимо.

У нас Костянтинівка поруч, там аптеки працюють. Медсестри у нас працюють в Іванопіллі - уколи колять, як потрібно. Приїжджають до нас із Краматорська лікарі, обстежують. Я сердечниця, два рази на рік прокапуюсь. 

Від нас Бахмут за 30 кілометрів, але росіяни рвуться на Часів Яр. Села, які ближчі туди, розбиті, люди всі втекли, а наше село трошки затрималось. Трохи дах розбили – то люди нам допомогли відновити, вікна поставили, позабивали дошками - все нормально. Газу не було – дрова нарубали. 

Наразі, мабуть, знову все приблизились, бо такі страшні прильоти! Бахкає страшно, але сидимо. 

Поля сина були поруч, а зараз бої страшні - все побили. У нього машини, комбайни, трактори - всі забрали. У  дітей працювали дев’ять сонячних електростанцій - все вирізали і вивезли. Вони квартиру знімають у Вінниці й намагаються там працювати.