Історію подано мовою оригіналу

У Маріуполі не було води, світла та тепла. Кожен день людям здавався останнім. Обстріли не припинялися два місяці.

Перший день повномасштабного вторгнення… я ще толком не розумів, що відбувається. 25 лютого в Маріуполі ще працювали магазини, черг не було, все здавалося звичним. Я навіть не вірив, що може бути гірше, ніж у 2014 році, коли місто окупували на кілька місяців. Купив п’ять кілограмів картоплі - готувався, а сам не знав, до чого.

Але 1 березня все стало ясно. У місті не стало ні води, ні світла - нічого. Було страшно. Діти плакали, я зрозумів - це війна. Справжня, страшна, і невідомо, на скільки.

Жити там стало неможливо, коли біля мого будинку на Черемушках впала авіабомба. 

Я жив на першому поверсі. Коридор врятував, а вибух залишив воронку глибиною десять метрів. Половини під’їзду вже не було, навколо будинки горіли. Бомбардування йшли безперервно, раз за разом, і я дивом залишився живий.

Я дізнався, що в сусідньому будинку великий підвал, і пішов туди. Провів три ночі майже без їжі і води, без сну, під обстрілами. І коли на світанку настав короткий перепочинок - вирішив виходити. Дорога була страшною: міни, руйнування, обстріли. Йшов десь десять кілометрів до блокпоста. Вижив… дивом. Місяць пішов на шлях до Запоріжжя.

Найбільше мене вразило, як діти приносили воду з джерела, куди йти хвилин 45–60. І все це - під обстрілами.

Здавалося, що це неможливо, але якось виживав. На очах будинки перетворювалися на руїни, мікрорайон був усіяний трупами. Я тримав себе в руках, дбав про дітей та онуків, обіймав їх, втішав. Страх зникав, коли треба було діяти заради них.

Діти й онуки найбільше постраждали. Був плач, обійми в коридорах, коли підлога ходила під ногами, наче при землетрусі. Досі не розумію, як це все пережив, як зберіг розум і людську гідність.

Зараз я орендую квартиру, живу у відносній безпеці. Але пам’ять про ті дні жива. Вірю, що війна закінчиться перемогою. Бо занадто багато руйнувань, горя, занадто багато молодих людей пішло. Але вірю, що світ не залишить нас наодинці, справедливість буде.