Молярова Лілія, вчитель, Курахівска гімназія №2 Курахівської міської ради Донецької області 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Моє життя змінилося назавжди у 2022 році, коли війна змусила мене покинути рідне місто Курахове, що в Донецькій області. Здавалось, що увесь світ обрушився, усе, що було звичним і стабільним, зникло в один момент. Покинути рідні місця — це боляче, та ще важче було лишити людей, яких я любила, друзів, знайомих, місця, з якими пов'язано стільки спогадів.

Але навіть у цьому хаосі я знала, що не можу дозволити собі зламатися.

Коли я поїхала з Курахового, здавалося, що мої мрії і плани розбилися, як і моя повсякденна реальність. Проте, замість того щоб зневіритися, я вирішила продовжити свій шлях. З дитинства я мріяла стати вчителем, тому, попри всі труднощі, у 2023 році пішла вчитись у педагогічний університет. Це було важким рішенням, адже навколо тривала війна, і було незрозуміло, як складеться майбутнє. Однак саме тоді я зрозуміла, що не можна відкладати мрії на потім.

Майбутнє — це те, що ми будуємо зараз, навіть у найскладніших обставинах.

Здобуваючи освіту, я відчула силу знань і прагнення до навчання, яке дало мені можливість відчути контроль над власним життям. Врешті-решт, я втілила свою дитячу мрію і почала працювати дистанційно в Курахівській гімназії №2. Це був символ відновлення мого зв'язку з рідним містом, з рідною громадою, навіть попри те, що війна продовжувалася.

Мені важливо було показати учням, що, незважаючи на зовнішні обставини, можна і потрібно продовжувати йти вперед.

Війна принесла багато болю і втрат, але вона також навчила мене найважливішому: діяти тут і зараз. Раніше я, як і багато інших людей, відкладала свої плани на майбутнє, сподіваючись на більш сприятливі умови. Але тепер я знаю, що не можна чекати. Війна показала мені, що життя — це не те, що буде завтра, а те, що відбувається сьогодні. І якщо ти маєш можливість щось зробити, не варто відкладати це на потім.

Кожен день, кожна можливість діяти стала для мене безцінною. Я більше не чекаю, поки настане "кращий" час, щоб почати щось нове або реалізувати свої задуми.

Я зрозуміла, що саме зараз, у ці складні часи, потрібно діяти. Мій шлях від покинутої домівки до роботи в гімназії показав мені, що всі труднощі можна подолати, якщо йти до своєї мети, не зупиняючись на півдорозі. Ці тисяча днів війни стали періодом внутрішнього зростання та переосмислення життя. Я навчилася цінувати кожну мить і кожну можливість, яку дає мені життя.

Війна змінила моє сприйняття світу, але не змінила мого бажання вчитися, працювати і надихати інших.

Ця історія — не лише про мої професійні досягнення. Це історія про те, як, незважаючи на всі обставини, ми можемо продовжувати йти до своєї мрії. Мій шлях — це приклад того, як можна відновити себе навіть у найтемніші часи, і я вірю, що через освіту і саморозвиток ми здатні створити краще майбутнє.