Родинні зміни були радикальні — втрата члена родини, зміна місця проживання, загроза залишитись без роботи.

Ми гостювали у мами, коли хрещена подзвонила з Києва. Увімкнули телевізор, новини збентежили, розуміння того, що робити і що відбувається, ще не було. Дитина почула вранішню розмову батьків і питала: що нам робити, що буде далі?

Знищили міст, що сполучає Чернігів зі столицею, літали літаки, бомбардували місто. Ми ховалися у погребі. Земля ходуном, чути, як снаряди падають у воду і землю — ці звуки й відчуття неможливо передати.

Ми зіткнулися з втратою близьких, пошкодженням житла, але намагаємося триматися та відбудовуватись.

Питної води не стало одразу разом зі світлом. Рятував сусідський колодязь та крайня точка води на вулиці. Їжу готували із запасів: хліб пекли, каші варили, закрутки їли. Було важко, але гумдопомога десь доходила. Погода і холод сприяли хворобам — всі чмихали. Ліки були потрібні, родичі виручили, передали знайомі знайомим. У чоловіка був стан, схожий на ковід.

Поки тривали активні бойові дії, дитина читала книги про Гаррі Поттера у погребі. Далі настала весна, ми працювали на городі — це була єдина можливість вижити. Дитина питає, коли я дочитаю книгу. Мені страшно знову брати книгу до рук.