Мені 78 років. Чоловік і син померли. Залишилися донька, двоє внуків і правнучка. Онучка з правнучкою виїжджали в Польщу. Уже повернулися. Мешкають зі мною в Дніпрі. На війні загинув мій племінник і наречений онучки. У душі – біль за всіх загиблих й поранених.

24 лютого ми з онучкою прокинулися від ударів по аеропорту. Дуже злякалися. Не знали, що робити. Почалися тривоги, вибухи – і я втратила слух, піднявся тиск і з’явилися проблеми з серцем. 

Я дуже переймаюся тим, як страждають діти. У мене серце розривається. Я ненавиджу росіян. Раніше в мене було багато подруг-росіянок, а зараз я не спілкуюся з ними. 

Я отримувала пенсію. У мене завжди були запаси продуктів. І донька племінника привозила щось із харчів. Співробітник моєї доньки допомагав мені. Купував ліки і все необхідне. Мене дуже зворушила його турбота. Я дуже вдячна йому, а ще – Фонду Ріната Ахметова за гуманітарну допомогу. 

Я дивлюся новини від ранку до вечора й дуже переживаю. Намагаюся боротися зі стресом, але інколи нічого не хочеться – нап’юся валеріани й лежу. 

Думаю, що війна до кінця року повинна закінчитися нашою великою перемогою. Я вірю, що Україну відбудують. Майбутнє наших дітей та онуків буде гарним.