Перший день війни я запам’ятала дуже страшним. Мене розбудила мама, вона працювала в нічну зміну. Вона зателефонувала і сказала, що в нас стріляють і почалася війна. Потім почалися обстріли, все навкруги вибухало. Було дуже страшно, ми ховалися.

Місяць я прожила в Миколаєві. Коли обстріли стали сильнішими, ми з родиною виїхали до Львова.

Я хвилювалась за рідних, які залишилися в Миколаєві. Також переживала за будинок і за те, чи буде куди повернутися. 

Війна дуже вплинула на нашу родину. У багатьох родичів з’явилися панічні атаки, проблеми з психікою. 

Мене дуже вразило, як люди об’єднуються і допомагають одне одному. Коли приїжджаєш і тобі всі пропонують допомогу. Вразило також волонтерство і те, як люди згуртовуються заради допомоги нашим військовим.

Я бачу своє майбутнє тільки з закінченням війни. Найголовніше — щоб більше ніхто не гинув.