Почались обстріли, мені було дуже страшно за дитину. Почались обстріли. У місті не стало води, світла й газу. 

Я з родиною виїхала, а мої батьки залишились в окупації. Вони намагались виїхати, але дороги обстрілювати. Тому батьки залишились вдома. Я думала, що повернусь в Сєвєродонецьк. З собою не вивезла нічого. В основному, взяла речі доньки. 

Мені прикро, що не можу побачити рідних. Донька не бачить дідуся та бабусю.

Зараз ми живемо в Дніпрі. Багато людей нам допомогли. Я зверталась до психологів, щоб дитина не лякалась. Я чекаю миру, хочу побачити своїх рідних. Дуже скучила за ними за три роки. Мені не вистачає близьких людей.