З самого першого дня війни почався обстріл, у нашому місті літали ракети. Я вирішила виїжджати, коли по обидва боки нашого будинку впали ракети. Це було страшно! Вибило вікна. Одна ракета потрапила в депо, там був дуже сильний дим. У під'їзді вікна вибило. Миттєво все це заповнилося димом. І коли ми стали вибігати з під'їзду, заклинило двері, ми не могли відразу вийти. Це було шоком. Я була одна. Був великий стрес. Намагалася триматися. 

Я поїхала в Ромни. Це місто обрала тому, що я звідси родом. Я тут прожила 21 рік. А потім вийшла заміж, мій чоловік був військовим, зараз уже покійний. Тут у Ромнах проживають усі мої родичі. Тому я повернулася на батьківщину.

Впоратися зі стресом і психологічно складними моментами дуже допомогли мої рідні. В Лозовій я була одна, був великий шок і стрес. Вони мені запропонували їхати сюди. Мені тут легше. 

У перші дні війни був ажіотаж. Були зачинені аптеки, ліків не було. Були порожні полиці в магазинах. 

Я на пенсії. В Лозовій у мене була робота, але на даний момент немає.

Я не знаю, коли закінчиться війна, але дуже сподіваюсь, що це станеться якомога швидше. Хочу, щоб настав мир і щоб не гинули люди. Я вважаю, що наша Україна має тільки процвітати у майбутньому.