Валентина Петрівна у війну втратила чоловіка і її життя стало набагато складнішим. Вона згадує, як бачила ще другу світову війну в дитинстві та не очікувала знову побачити бойові дії після стільки прожитих мирних років. Їй довелося пересиджувати обстріли у підвалах. Під час бомбування було повністю розгромлено її дім. Хочеться тиші, спокою, забути цю війну і не згадувати про неї ніколи, говорить жінка, вона мріє одного разу прокинутись і щоб не було війни.