«По нас дуже сильно стріляли. До мене в город прилетів снаряд»

Будинок ми збудували з чоловіком у 1977 році. Жили добре, було все: і радість, і горе. Зараз я одна. Поховала чоловіка, а потім сина. Є дочка, онуки живуть окремо; рідко, але відвідують.

Я люблю працювати, це допомагає вижити та проти самотності. Тримаю трохи господарства, саджу город. І так усе життя.

Жила до війни краще, був спокій, впевненість у завтрашньому дні. До війни могли дозволити собі більше. На маленьку пенсію вистачало і було, що поїсти. Щоб перезимувати в теплі, замовляли вугілля з Вуглегірської ТЕС. Обходилося недорого, і в теплі були всю зиму. Провели в будинок газ, щоб забути про дрова і вугілля. А зараз війна, ціни піднялися на все. Я одна, і на мою пенсію та субсидію не вистачає ні на газ, ні на вугілля, а ще потрібно і на хліб.

Пам'ятаю січень-лютий 2015 року, по нас дуже сильно стріляли. До мене в город прилетів снаряд, вікна вибили в кухні. Тулили, чим могли.

Дякую Богу, що батьки встигли їх забрати та відвезти на час якнайдалі, а то невідомо, чим це могло для них закінчитися. А від будинку живого місця не залишилося.

У цей час багатьом людям розбили будинки, господарства і навіть були жертви серед мирних людей. Багатьох з них я знала і переживала.

У 2015-му 3 жовтня знову обстріли сильні, знову прильоти. Снаряд упав біля будинку, побило вікна, відійшов ріг будинку. Закривали вікна всім, чим було можна. Потрібно було це зробити швидко, бо було вже холодно. Сама я не могла, просила дочку й онуків – допомогли, спасибі їм. Зараз досі фанера на вікнах. Нема за що вставити нові.

Піднявся цукор у крові до 16 за норми 5. Це було в мене вперше. Почав падати зір. Звернулася до лікаря, сказав: «Катаракта утворилася через підвищений цукор у крові». Зір падає швидко, хоч і капаю, і приймаю таблетки проти цукру. Ліки зараз теж дуже дорогі, доводиться заощаджувати й на них.

Хочеться, щоб усе скоріше закінчилося. Закінчилася війна, стабільними стали ціни та пенсії.

Звернутися довелося по допомогу, хоч і не звикла просити, і не зручно. Воєнна ситуація змусила. Звернулася до Штабу, просила продуктову допомогу. Видають мені крупи, олію соняшникову. Паштети. Я чекаю і сподіваюся вже на цю допомогу, мені у великій пригоді вона стає. Від свого імені виношу подяку особисто Рінату Леонідовичу за увагу та допомогу в скрутну хвилину. Що допомагає не тільки нам, одиноким людям похилого віку, а й іншим сім'ям, які потребують допомоги.