Мені 72 роки. Живу в місті Снігурівка Миколаївської області. Маю чоловіка і двох доньок. Одна донька тут мешкає, а інша виїхала до Литви до свого чоловіка, який працює там. Будинок онука зруйновано. Його дружина виїхала вагітною у Хмельницьку область. Там народила дитину. Я дуже хворію. Перенесла кілька операцій.
З першого дня війни були обстріли. Ми ховалися у підвалі. Окупанти ходили по домівках, наставляли на нас автомати. Вони знущалися над людьми та палили автомобілі.
Ми жили без хліба. Не могли навіть коржі спекти, бо обстріли не припинялися. Ми боялися вилазити з підвалу. Племінниця померла, а ми не могли її нормально захоронити. Загорнули в ковдру і вкинули в яму.
Я досі налякана. Знову прилітають ракети. Хочеться гарного майбутнього. Хочеться хоч трохи пожити спокійно.
